Діду мій, світе мій,
Шовковая борода, золотії уста!
Цілувала, милувала, не знала, де діти,
Да запрягла в борону, стала волочити.
Ой випрягла з борони да вкинула в ярмо:
– Соб, соб, старий діду, не їж хліба дармо!
Муки мені намели, пшона мені натовчи,
Дров мені нарубай, горілочки розідбай,
Сядь собі на покуті да й ніженьки підібгай.
А я ж буду частувать да по повній випивать,
А ти, старий дідуга, хіба тільки куштувать!