Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем вкупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелеться в полі туман.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебідонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар,
Я тебе пригорну до свого серденька,
А воно палке, як жар.

Ти не лякайся, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!