Ой у полі, ой у полі та туман-димно,
За туманом нічого не видно.

Тільки видно, тільки видно та криниченьку,
Холодную і водиченьку.

Ой там дівка, ой там дівка та воду брала...
Улан коня та і напуває.

Дівка коню, дівка коню води підливає,
Улан дівку та й підмовляє:

"Ой поїдьмо, ой поїдьмо, та дівонько, з нами,
З молодими та і уланами!"

Пройшли поле, пройшли поле, пройшли вони друге,
На третьому стали спочивати.

На третьому, на третьому стали спочивати,
Стала дівка плакати-ридати.

"Ой Боже ж мій, ой Боже ж мій, що я наробила,
Батька й неньку та і розсердила!

Ой улани, ой улани, ой ви, молодії,
А де ж ваші доми кам’янії?

А де ж ваші, а де ж ваші сади зеленії?
А де ж ваші трави шовковії?"

"Годі, дівко, годі, дівко, про травки питати.
Батька й матір треба забувати!"