Ой ізійду я на могилу
Та стану-гляну у долину:
Долина глибока, калина висока,
Аж додолу гілля гнеться.

А під тією калиною
Та стояв козак з дівчиною:
Дівчинонька плаче дрібними, ридає,
Свою долю проклинає.

Ой коли б же я була знала,
Та не йшла заміж, та гуляла,
Гуляла б в батенька, в своєї матусі
Дівчиною молодою.

А тепер мені треба знати:
Та пізно лягти, рано встати.
Ой було в мене личко ще й чорнії брови,
Досталися гіркій долі.

Ой як піду я у садочок
Та зірву із рожі цвіточок:
"Ой цвіте мій ясний, мій цвіте прекрасний,
Який мій талан безщасний!"