А де наше Купайло стояло,
То там місяць і сонейко сіяло.

То там ясне сонейко сіяє,
Там Микола кониченька сідлає.

Там Микола коника сідлає,
До дівчини поїхати думає.

Ой приїхав він під нові ворота:
– Вийди, вийди, дівчинонько молода.

Ой не вийшла дівчина, лиш мати,
Та став її так Микола питати:

– Чи є моя дівчина удома,
Ой чи вона, молоденька, здорова?

Чого вона так горда і пишна,
Чого вона до Купайла не вийшла?

Русу косу звечора чесала,
Опівночі черевички взувала.

На розсвітті личенько вмивала,
Тому на Купайлі не бувала.