Треба би нам, треба стільця широкого,
Бо наша Марися роду великого.

До стільця сідати, а мами не мати...
Придте, мамо, з неба, бо вас гнес ту треба.

Дівко моя люба, весельтеся сами,
Бо мої кісточки в порох розсипани.

Ходила Марися на цментар по зіля,
Просила нянюся: подте на весіля!

Дівко моя люба, веселься ти сама,
Бо моя голова глином присипана.

Кед єст присипана, ми вам одкриєме,
Лем ви ищи встаньте, кед ми вас кличеме.