Віють вітри, віють буйні
Аж дерева гнуться;
Ах, як болить моє серце
Самі слези ллються.

Трачу літа в лютім горю
І кінця не бачу;
Лишень серцю легше стане
Як нишком поплачу.

Суть ще люди, що і моїй
Завидують доли;
Чи щаслива ж та билинка,
Що росте у поли?

Що у поли на пісочку,
Без роси на сонци,
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці.

Без милого щастя нема,
Стає сьвіт тюрмою;
Без милого долі нема,
Нема і спокою.

Де ти, милий чорнобривий,
Де ти? – відізвися!
Я без тебе все горюю,
Прийди, подивися!

Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю;
Сохну, чахну я без тебе,
Всяк день умираю.