Там на горі дуб, дуб, тече вода з дуба,
Бідна ж моя головонька, пішла ж бо я за нелюба.

Іде нелюб з корчми, тростівков махає,
А на мені, молоденькій, тіло потерпає.

Ввійшов нелюб до хати та взявся питати:
– Ци стелена біла постіль, бо я хочу спати.

– Стелена, стелена, бо ми мамка дала,
Аби-м з тобов, нелюбочку, спати не лягала.

– Ци ти солі, ци ти муки у хаті не маєш,
Що ти мене, молодого, вірне не кохаєш?

– Та я сіль, та я муку і всьо добро маю,
Такой тебе, нелюбочку, вірне не кохаю.

Ой летіла зозулечка, на вишеньку сіла,
А вже ж моє солодятко до вечері сіло.

Та най оно вечеряє, най здорове буде,
Як він мене вірно любить, він за мене не забуде.