Дуже прикро коли чекаєш весни
А вона, як гідра, обводить тебе навколо пальця
Про пробудження плоті сповістили птахи
Бо скривджене тіло розумом сивого старця
І не гідно чогось просить від небес
Коли звідти з похмілля сміється весна
А вона пробудитись примушує все
Обпікає мені вуста-а-а
Ранок спітнілий видно
Бо на тобі краплі роси
Дуже прикро коли тобі заманеться
Вкрасти в неї частку холодного світла
Це ж не тільки мені сьогодні не спиться
Бо й похіть, як жінка, буває вразлива
І не гідно просити чогось від небес
Коли шельма розкидала там свої хмарки
Нагадує нам, що було би коли
Нагадує те, що було би справжнім