Зажурились галичанки та й на тую зміну,
Покидають наші хлопці славну Україну:
– Хто ж нас поцілує в уста малинові,
Карі оченята, чорненькії брови?

– Не журіться галичанки, є іще військові,
Вони краще поцілують як стрільці січові,
Вони поцілують в уста малинові,
Карі оченята, чорненькії брови.

– Ні не будуть більш військові до нас приставати,
Ні не будуть більш військові за стан обіймати.
Ні! Не поцілують в уста малинові,
Карі оченята, чорненькії брови.

А як наші усусуси повернуть додому,
І як вперше знов пристануть з нами на розмову,
Тоді вже цілуйте в уста малинові,
Карі оченята, чорненькії брови.