Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?

Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то захоплює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не схоче!

Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.