Котилися вози
З гори на долину.

Та й ся покотили
В гай, в ліс по дівчину.

Молода дівчина
По гаю ходила.

По гаю ходила,
Калину ламала.

Калину ламала,
На руку складала.

– Чого ти, дівчино,
По тім гаю блудиш?

Мабуть, ти, дівчино,
Мого сина любиш?

– Якби не любила,
То би не ходила.

Я за твоїм сином
Бистру річку плила.

Бистру річку плила
Через зимну воду.

Не за твоїм сином,
А за його вродов.

– На тобі, дівчино,
Коня вороного.

Відчепись від мене
Та від сина мого.

– Нащо мені коня?
Конем не поїду.

Твого сина люблю
Та за нього піду.