Ой, кувала зозуленька сизокрила,
А дівчина козакові говорила:
Ой, козаче-козаченьку, а скажи ж ти,
А чи довго нам судилось вкупці жити?

Ой, кувала зозуленька ген за гаєм,
Козак чує: коні скачуть, сурми грають.
Ой, взяв козак дівчиноньку та й за руки:
– До розлуки, моя мила, до розлуки.

Ой, кувала зозуленька, ой, кувала,
А дівчина козаченька все чекала,
Ой, кувала сизокрила, як уміла,
А дівчина все чекає, посивіла...