Сидимо на глибині,
Б’ється течія у скронях,
Ми кумедні і сумні,
Ми всередині червоні.

Так нам затишно удвох,
Світ шукати нас втомився.
Вчора йшов по морю Бог,
Й той під ноги не дивився.

Понад нами йдуть човни,
Сплять кити у нас на плечах,
Не зважаємо на них
І на дивні звички течій.

Ми чекаєм на приплив,
Ми тримаємось за руки.
Аби світ нас не вловив
Ми не робим зайвих рухів.

Наче всім помітна ціль
Ми хоробрі, та безсилі.
Ми розслабили плавці
Й не пручаємося хвилі.

Нас вода щосили б’є,
Та не може нас змінити –
Ми такі, які ми є,
Нас обох нема де діти.