Дощем холодним
Б’є в обличчя,
Осіннім вітром голос
Кличе йти, а ти...
А ти у лабіринті слів,
У вирі фраз й думок порожніх
У дзеркалі очей пустих, сліпих.
І під ногами – чужі слова,
За водоспадом форм
Пусталі змісту,
Такнок химерний
Зів’ялих фарб
Малює світ

На перехресті глухих кутів
Відбитків снів майбутніх
Розірвуть нарешті ланцюг
Обвітрених спогадів,
На перехресті глухих кутів
Зникають стіни, пожовклі
Від марності мрій
Скалічених спогадів!

Полум’ям загслих зірок
Заліпить розум
Зітлілим листям
Застелить погляд
Мелодія спокою