Я йду під хмарами,
Що плачуть, Мов ображене дитя –
Зворушливо і сильно
Колись ми марили
Про спільне щастя й вічні почуття
Так впевнено і вільно.

Небесні сльози
Омивають землю подихом весни –
Вона до цього звикла
Кохання, може,
Й розквітало серед мрій і теплих снів...
Та маревом і зникло.