Не тривож мене, красуне,
Не дивись на мене так.
Глибше я кашкет насуну –
Заховаюся отак.

Глянеш ніби ненароком –
Та хоча й мені кортить,
Я пройду байдужим кроком,
Щоб не глянути за мить.

Де ж беруться ясноокі?..
Як тебе би полюбив –
Що плекав я стільки років,
У собі б тоді убив.

Не займай же мене... Нащо
Ти в полон береш?.. Пусти...
Не одружуся нізащо,
Ти мені уже прости.

Якби визнав твою вроду,
То чи вільним був чи ні –
Я утратив би свободу
Й щось зламалося б в мені.

Тож зітхну лише глибоко
На всі легені-міхи.
Я тепер ціную спокій –
Так замолюю гріхи.

Не одружуся нізащо,
Ти мені уже прости.
А одружуся – то краще,
Щоби була саме ти.