Скільки в житті недокричів,
Скільки літрів не докипіло...
Це вода твого розпачу –
В пустелі твого терпіння.
Там, де нас заморозило,
Слова помирають облудні.
Хай вогняним розписом
На скрижалях записано буде...

Що тепер твоє місце – розплавлене місто.
Тут можна померти, але не виспатись.
Тепер ти – істинний князь свободи,
Будь із того сильним, будь на те гордим.

Звечоріє молодість...
Збагнемо чи тільки видихнемо?
На шляхах неходжених
Твої зміни – суцільні вивихи.
І час біжить, мов безногий.
Не все ще з колін зідрали.
Твій розпач впав у безодню,
Терпіння твоє – безправне...

Тепер у наплічниках спить мефісто,
І плямкає рідне задихане місто...
Тут можна померти, але не виспатись... (2)
Тут легко померти і ніколи виспатись...