Вічністю пахне від дітей
Дорогами забутими на край землі мчуся
Наш титанік на дно іде
Чи встигну заспівати про все і не зломлюся...
Скільки століть ще так мине
Зупинка за зупинкою, від тіла до тіла
Нас то нема то ми знову є
Лінія чорна на лінію білу
Ми різні й однакові
І кінцевими датами
Нас не розділиш – одна душа
Сміються галактики
Й від Луцька до Арктики
Крізь вулиці сонні дістала рука
І я проріс в цей світ...
Десь за спиною горять вогні
В тисячах пісень нас майже не зосталось
Титанік наш вже давно на дні
А дихалось як вільно і чисто як співалось...
Скільки води після нас стече
Скільки щирих усмішок розтане у небі,
Нас то нема то ми знову є
Ми вийшли та лишили незачинені двері...
Ми різні й однакові...
Вічністю пахне від дітей
Вітрило на північ за сяйвом полярним
Нас то нема то ми знову є
Хвилі до берега тіла прибивають...