Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила,
Впав в бою січовий стрілець –
Дівчина затужила.

Він був ще досить молодий,
Пора лишень кохати,
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати.

Летів горою чорний крук
І жалібненько кряче:
– Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче.

Козак, як ті слова почув,
З могили обізвався:
– Ходи, Марусечко, зі мнов,
Нічого не лякайся.

Пішла Маруся з козаком,
Земленька їх прикрила,
А слава все про них буде,
Що вірно го любила.