Прощався стрілець, від’їхав до бою
Свій край боронить від ворогів,
Прощався з матусею дуже старою,
Просив доглядати її.

За сином ридала старенькая мати,
Ридала цілісінькії дни,
А в саду під вишнею стиха хтось плакав,
То плакала мила його.

Клялась, що буде єго вірно любити,
Ніколи не зрадить йому,
Аж поки не вернеться з війни додому,
Залишиться вірна йому.

Три роки минає, війна ся не кінчає,
Ніхто не вертається з війни,
А мати на шлях виглядати ходила,
Чекала синочка восени.

Одна тільки мила радіє щаслива,
Не жде козаченька з війни.
3 другими жартує, весілля готує,
Сидить вишиває рушники.

Вертаються з війни всі лицарі славні,
Музика їм, граєть луна,
Везуть їх карії коні до рідного дому,
Назустріч їм квіти несуть.

Козак підїхає до рідного дому,
Чомусь не виходить ніхто,
Всі вікна і двері забиті дошками,
Кругом кропивою заросло.

"Умерла матуся і зрадила мила,
За що я свій край боронив?
За свій рідний край, за зрадливу дівчину,
Як лев з ворогами я ся бив".