За горою, за лугом
Ходить стрілець за плугом,
Оре ниву не свою,
Добре, що в своїм краю.

Оре ниву та й тужить:
– Хто в родині там служить,
Хто їм зоре і спіжне,
Як не стане і мене?

Станьте, коні вороні,
Бо є ями в загоні,
І могили на межі,
Ще й до того не чужі.

Де армати орали,
Там, де наші вмирали,
За те поле, за село
Їх немало там лягло.

А стрілецькі могили
Будуть травку родили,
Жнець там сяде і епічне,
Славні душі спом’яне.

Я ті рани погою,
І слід щезне по бою,
Там пшениця поросте,
Синий блават зацвите.