Гей там у Вільхівці там дівчина живе,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є,
Сміються карі очі, мов зорі серед ночі,
Від неї, мов від сонця проміння ясне б’є.

Щовечора до неї хорунжий заходив
І в ясних оченятах спокій душі топив,
Чи в лісі, чи на полі він кляв нещасній долі
І тії оченята, що він їх так любив.