Стояли поруч, день спливав осінній,
Світило сонце з жовтої імли
І раптом поєднались наші тіні,
А душі поєднатись не змогли...

Стояли поруч на краю розлуки
І на порозі довгої зими,
І раптом поєднались наші руки,
А душі поєднатись не змогли...

У диво вірить тільки той, хто любить,
Невже усе на світі – до пори?
І знову поєднались наші губи,
А душі поєднатись не змогли...

Гірка образа стала поміж нами
І тихо гасне полум’я свічі...
Як легко поєднатися тілами,
Як важко поєднати дві душі...