Добре тії ляхи чинять, що не кумаються,
Побравшися за рученьки та йдуть вінчаються.

Приспів:
– Ой біда – не дума,
Кого люблю, то й кума!
– Ой лихо, що за глум,
Я не знала, що ти кум!

Та у тії криниченьки золотії ключі,
Обіщала кума прийти, по воду ідучи.

Яром, яром, кума моя, а я за тобою,
Постій постій, кума моя, зговорім з тобою.

Ой я роду не такого, храни мене, Боже,
Ой як вийду на улицю – утікай, небоже!

Кажуть попи, кажуть дяки, кажуть добрі люде:
– А хто буде куму любить, гріх великий буде!