Жив – не любила,
Вмер – не тужила
І не буду тужити,
Бо не було з ким жити.

Умер Давидко,
Поховали, поки видко,
Як на лаві лежав,
Тоді було трохи жаль.

Як до гробу волокли,
Тоді сльози потекли.
Як Давидка поховала,
Ще й ніжкою притоптала:

– Там сиди, нелюб, в ямці
Та не клени моїй мамці,
Моя мамка господиня,
За тобою не ходила.