Я зігнувся, як дуга, від журби, від горя,
Жив з Пріською двадцять літ, вмерла позавчора.

Ото ж Пріська, ото ж Пріська, ото ж моя Пріська,
По четверо поросят клала спати в ліжко.

А там німець мавпу водить – точнісінька Пріська ходить,
Як на мавпу я зирну, зараз Пріську спом’яну.