Шалена зірка непостійна, стій-но,
Падаєш куди, ти?
А в серці друга зірка, схожа під копірку,
Лине до тій, до тій.
Я її схоплю, бо я тебе люблю, люблю, постій.
Та ти – як дим.

Я перетворю ніч цю
На мою серенаду
Тобі.

Шалений я цілую шию, губи, груді, та в уяві,
Бо ти так далека.
Нічний зефір волосся лиже, він гілці хитає, бачу.
Де ти, фея моя?
Рожеві плями на обличчі, чую, нега тягне плечі.
Чур.

От і зникає ніч ця,
Лунає серенада
Моя.

Шугає мій шалений регей. Шува-губа, губа-шува,
Оу – є.
Дерева – мої пальці, вітер – це моє кохання,
Небо – це моя струна.
Влітаю раптом разом з зіркою в вікно до тебе,
Земфіра, Земфіра.
Моя,
Земфіра
Моя.

Де ти, Лаура
Дивних снів?