Чорнокоса донька землі, із землі зірки так малі
Що коли летять журавлі – крила затуляють сузір’я
А коли ми вдвох у лісах – і коли на косах роса
Що мені мої небеса, що пташині згублене пір’я

Кароока мавко верби, поглядом п’янким не губи
Я ж і не просив полюби, то мене верба покохала
Чи мене за шрами старі, чи мою лиш тінь на корі
Чи те срібне світло зорі, що мене і тут відшукало