На тому березі, де верба миє коси
Де двоє коней звили шиї лебедині
так пахли медом розкуйовджені покоси
На Україні, Боже мій, на Україні!

Де зачепилися за хмари осокори,
А зранку трави у коштовному камінні
Там де грудьми годують небо сині гори
На Україні, на далекій Україні!

На тій єдиній, тій змарнілій, тій аж сірій
Де сієш жито, а полин із борозни,
Відкіль так гірко відлітали ми у вирій
Що вже й навряд чи сподівалися весни.

Де погляд гострий і палкий, мов квітка рути
А пісня може і скалу розворушити
І вже не думаєш там бути чи не бути,
Бо то однаково, як жити чи не жити.

У теплім вирію удосталь хліба й квіту,
Так само приязно сміється сонце з неба,
А ми співаємо слова із заповіту
І мимоволі приміряємо до себе.

На тій про кров слова, вже кров не проливайте
Її доволі проливалося донині
А серце просить: як умру то поховайте
На Україні, на далекій Україні (2)
На Україні...