Ніч яка місячна

Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочці ми під калиною –
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелиться в полі туман.

Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я ж тебе, вірною, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебідонько,
Тихо – ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, мов жар.