Гуде вітер вельми в полі,
Реве, ліс ламає.
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає.
Гуде вітер вельми в полі,
Реве, ліс ламає.
Козак нудиться сердешний,
Що робить не знає.

Гуде вітер вельми в полі,
Реве, ліс ламає.
Козак стогне, бідолаха,
Сам собі гадає.
Ревеш, вітре, та не плачеш,
Бо тобі не тяжко,
Ти не знаєш в світі горя,
Та тобі й не важко.

Одірви ж од серця тугу,
Рознеси по полю,
Щоб не плакався я, бідний,
На нещасну долю!
А коли цього не зробиш,
Кинь мене у море –
Нехай зо мною потоне
Моє люте горе!..