Із полону

Із полону, з-під Ізмаїлу
Вели козаченьки
В ясні зорі, на Вкраїну
Братців дорогеньких.

Отаман каже жартома:
"Чом не раді йти, братці милі?
Може далі йти сил нема,
То повертай до Ізмаїлу!"

А сто братців засміялись,
Інші сто сказали:
"Ми жіночок-вражаночок
Й діточок лишали.

Одпустіть, жалкувать не будем,
За дніпровськії плавні,
Навік бачить вже забудем
Землі православні".

В отамана очі-хмари,
Крівцею налиті:
"Ну йдіть, плодіть яничарів,
Бісовії діти!"

І коли закурився шлях,
Запорожці коней вертали,
Зі сльозами на очах
Козаки своїх рубали.

Із полону, з-під Ізмаїлу
Вели козаченьки
В ясні зорі, на Вкраїну
Братців дорогеньких.