Величальна Данилу Галицькому

Ой, біда розіслала свої чорнії крила –
Батия навала півсвіту покрила.
Запалали оселі і церкви муровані,
Поповзли попід стелі язики полум’яні.

І на княжую раду в оту тяжку годину
Йшли князі й княженята, і їх грізні дружини.
Хто ж Батиєві орди першим в полі зустріне,
Знайде славу горду чи в бою загине?

І у церкві Десятинній дзвони задзвонили –
Першим в бій веде дружину ясен князь Данило.
Тихий гомін між полками, погляди орлині,
І пливуть над шоломами хоругви левині.

Не судилась перемога – лиш криваві рани,
Болем вистлана дорога, лихом заквітчана.
Але доленька князівська все перемагала,
Вже й корона королівська сивину вінчала.

Слава тобі, ясен княже, лицарю наш гордий!
Першим йшов ти зупиняти Батиєві орди.
Не хилилась голівонька, коли всі скорились,
Попадали хорогвоньки, а твоя – лишилась!
Слава королю і князю, вічна буде слава!