Гобелен

Знов наді мною виростає сонм.
Він як собор. У ньому я щотижня
Молюсь, і ти з’являєшся, Всевишня,
Коли вібрує простір в унісон
З серцебиттям і темрява колишня
Стискає подих, і серед колон
Крихкої тиші б’є у камертон.
Терпке бажання! – смак дарує вишня.

Я прагну поцілунку, я тебе
Зі сну виводжу, юна наречена.
Нас огортає сяйво голубе
І опускає течія зелена.
Торкання уст, лякливе і слабе
Вплітається в малюнок гобелена.