Жертва

Мов жертва щирості – життя,
мов молодечих крил
пружнавий тріск, як небуттям,
укрився суходіл.
Ти ще на кінчику пера
Возносишся увись.
А вже пора? Давно – пора.
Спадаючи, молись.
Як жертва щирості, як кат
оговтаних бажань,
переминай за гранню грань,
чекаючи розплат –
за те, що марнував свій вік,
надміру неба праг,
що був людині чоловік
і друг, і брат, і враг.
І я найперше помолюсь.
І вдруге помолюсь.
І втретє помолюсь.
І в смерть
з землею поріднюсь...