Коли боги залишають свої смарагдові чертоги (Серпень)

Холодні далекі зірки тануть
У темній воді лісових озер,
Сонце, що котиться тропою богів
За чорніючі пагорби,
Вітер, що пестить неслухняну
Гриву польових трав –
Все зберігає мовчання,
Наче відчуває близьку загибель.

Туман укутає ліси
В передранкові сутінки,
Підніматиметься
Над мовчазною водою
До верховіття дерев.

Роси блищатимуть
На лугах в останній раз,
Зустрічаючи схід сонця.

Осінь зодягне холодні хащі
В потускніле золото,
Дощі змиють яскравість фарб...