Lil Duk:
Один пацан, був собі, собі жив,
Весь час ріс в торчах, гуляв і тусив.
Не робив ніколи зла, але й добра не робив,
Бив байдики з друзями і вживав що хотів.
Півдня, всю ніч, тусовки, клуби,
Вогонь і вода та мідні труби.
Сам по собі він був, далеко не кал,
Ходив регулярно і не марно в спортзал.
Ідеал дівчат, слідкував за собою,
І не думали дівчата, при ньому головою.
В пацана основна, виробилась звичка,
Міняти дівчат, як рукавички.
Точніше як носки, день носив, потім скинув,
Серце на шматки в прекрасної половини.
Та якось в дружбанів, він прийняв грам сто,
І ДТП на дорозі, пацан розбився в авто.

Роман Левандовський:
Хочеться жити – живи, тягне померти – вмирай,
В кожного своє пекло, в кожного свій рай.
Завтрашній день упіймає в клітку, тікай, не тікай,
Never give up, never sorry, never cry...

Lil Duk:
Пульсу не було, відкачали – так повезло,
5 палата, плаче мама, тато.
І тут п’яний лікар, переплутав ліки,
Вколов якусь шнягу, пацан закрив повіки.
Зупинилося серце, обличчя зблідло,
Темний тонель і в кінці – світло.
За світлом туман і голос нізвідкики:
Ти приїхав, пацан, на добраніч, дітки.
Ти тратив життя на себе самого,
Не просив нічого, та й не давав нічого.
Туман у житті. Твій вирок – на грані,
Будь вічно самотній у цьому тумані.
І пацан із жахом закричав щосили,
Свідомість ревіла у пошуках тіла.
З’явився пульс. Виграно бій.
На щоках сльози. Пацан живий.

Роман Левандовський:
Хочеться жити – живи, тягне померти – вмирай,
В кожного своє пекло, в кожного свій рай.
Завтрашній день упіймає в клітку, тікай, не тікай,
Never give up, never sorry, never cry... (весь куплет – 3)

Lil Duk:
Хочеться жити, бери і живи,
Тягне померти, давай помирай.
Кожного з нас знайде своє пекло,
Кожного з нас відшукає свій рай.
Завтрашній день упіймає у клітку,
Хочеш, не хочеш, тікай, не тікай.
Never give up, never sorry, never cry...