Розбуди мене...

Розбуди мене покликом у ніч
Шумом дощу, криком птахів
Закохай хоча б на коротку мить
Вітром поміж дахів

Огорне печаль непрожитих днів
Туга моя серце гойдне
Білим птахом в ніч
Пролітають дні
Скільки їх ще мине

Біль останніх втрат переллється в сни
Мертві дощі з неба впадуть
Розкидають в світ чорні смуги днів
Й знову зберуться в путь

Розімкнуть громи сиві руки хмар
Вдарить в вікно клекіт грози
І відчуєш ти на своїх вустах
Тільки тепло сльози

Я знов не повірю тобі
Десь загубились слова
Ти догораєш в мені
Сном чорно-білого дня

А земля лежала кругла і достигла неначе ціла нота і мої почуття загострювалися на кінчиках смерек. О, Боже мій, я ж сама бачила, як плакали квіти весною...
Чому ж цей дощ так насміявся з мене?