Монолог футболіста

Я граю у футбола з найперших днів,
Хай не брешуть, що я в зоопарку ріс,
Нас було в батька троє синів:
Два розумних, один футболіст.

І тільки я бачу, ось, м’яч, ось трава,
Наче бик наставляю роги,
Навіщо, скажіть, мені голова,
Коли є у мене ноги?..

Я прусь до воріт, наче танк, напролом,
Я інших шляхів не знаю,
Хай спробує крикнути хтось: "Костолом!",
Я точно його поламаю.

На мене даремно не тратьте слова,
Бо я футболіст від Бога,
Навіщо, скажіть, мені голова,
Коли є у мене ноги?..

Хоч стій, хоч падай, хоч смійся, хоч плач,
Я в команді перший по праву,
Трибуни кричать: "Мазило! Партач!"
Ах, як люблю я славу!

А вчора мене на руках понесли,
Тому я сьогодні качаю права,
Я вчора забив аж чотири голи,
Рахунок у матчі – 2:2.