Finita la tragedia

Вмирав актор. Він був смертельно хворий,
Він був старий. І це була не роль.
Віджив той голос, наче грецькі хори.
Вмирав актор, шекспірівський король.
Його ім’я розгублена афіша
Уже несла, як вечоровий дзвін.
Яка у залі западала тиша,
Коли на сцені ще з’являвся він!
Його в театр привозила дружина.
Стояла там, припавши до куліс.
А він ще грав. І ми за ним тужили,
І вже його не бачили від сліз.
Він грав не так. Але не міг не грати.
Іще раз. Ще! Востаннє... І згасав.
Додому він вертався умирати,
Але в мистецтві він ще воскресав.

А поруч грали молоді, високі.
Зривали голос, морщили чоло.
Але це так, це все іще масовка.
І серед них Його ще не було.
А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.
Її уже не викличеш на "біс".
Остання дія... Кладовище. Похорон.
В безсмертя очі також повні сліз.