Затінок, сутінок

Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може це я, або хто, або ти
Ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде –
Кроки почулись чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
Там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків – як танець бджоли,
Танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ –
Я і не я вже, розбуджена в генах,
Тут на землі я шукаю хоч слід
Роду мого у плачах і легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок –
Ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
Соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а може, вина,
Може, бальзам на занедбані душі –
Спогад криниці і спогад вікна,
Спогад стежини і дикої груші...