Некопані криниці

Некопані криниці сліпі такі ж, як ці
В які набилось сміття, потмарення старе,
А ти малюєш казку на ветхому яйці
І віриш, що ніколи та казка не помре.

Сліпі криниці-люди блукають у пітьмі
А чорне сонце світить, мов крапка у кінці,
А чий то голос плаче, неначе у тюрмі,
В розписаному златом пасхальному яйці?

Не вилупиться птаха, не полетить у вись,
І заніміє голос у шкаралупі літ,
Земля стікає кров’ю, нанизана на вісь,
І підступа Іуда до райських, до воріт.

Не плач, прошу, не треба, ще казці не кінець,
Ще фарба не оскліла, як на морозі ртуть,
Некопані криниці благослови, Творець,
І дай сліпим прозріти, і дай глухим почуть.