Коли сонце сходило

Коли сонце сходило,
Дівча яблінь садило.

Садило го глубоко,
Сто конарів широко.

Подуй, вітре, з Дунаю,
Звали ябко з конарю.

Звали ябко або дві
І милому, і мені.

А хто ябко раз вкусить,
Вже любити він мусить.

Ой любуй мене, любуй,
Вера мене не пробуй.