Ти, моя маленька сeстро, попри вікнах сновигаєш,
попри подумах вечірніх, попри вранішній зорі.
Ти, моя маленька сeстро, як рятунок мій нестерпний,
як журба моя солодка – синім жаром мерехтиш.

О сестрo моя маленька, ти – самотньому бесідник,
ти зморенному спочинок, а прагнущому – вода.
Як втекти, аби пійматись? Нагодившись, проминути.
Стрітися на перехресті змій-розлучниць – трьох доріг?
Як, скрадаючись, раптово запопасти ув обійми,
в слід ступаючи коханий за смертельною сестрою.

Ти, моя маленька сeстро, попри вікнах сновигаєш,
попри подумах вечірніх, попри вранішній зорі.
Ти, моя маленька сeстро, як рятунок мій нестерпний,
як журба моя солодка – синім жаром мерехтиш...