...А все-таки я Вас любила,
любила,
любила!
І це не минає – хіба осідає на дно...
Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила –
І душу, як білий обрус, просочило щемливе вино!
Ви колір дали моїм мислям, а образам тіло,
Зоставшись – лиш шумом, як море у мушлі в ушу...
А як там насправді було – то яке кому, Господи, діло!
Важливо – як буде.
А буде – як я напишу.