1
Вода така бездумна і блакитна.
Надворі вересень, а небо наче в квітні.
Пожовкли спогади, зів’яли давні мрії.
І всі бажання, як одне, у мить згоріли.

Приспів:
Чекаю! Чекаю! Чекаю, кого – не знаю.
Чекаю! Чекаю! Чекаю, бо так бажаю.

2
Четвертий день думки дощу чекають.
Не п’ють, не сплять, не плачуть, не співають.
У них, мабуть, обітниця мовчання.
Що робить з нами кляте це чекання?

Летять птахи чи з дому, чи додому
І розчерком пера знімають втому.
Каміння спить, як спляча королева.
Навколо вартові – сліпі дерева.