1
В старім саду серед нічної мли
Дві постаті непевнії пройшли.
В них зір погас, уста у них змарніли,
І ледве чутно голоси бриніли.
В старім саду, в зимову ніч сумну
Два привиди будили давнину.

2
– Ти згадуєш, як ми колись любились?
– Навіщо вам ті згадки знадобились?
– Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?
Чи рвешся серцем ти до мене? – Ні.
– Як ми колись удвох жили щасливо,
Зливаючи серця й вуста! – Можливо.
– Де синь небес, де сяєво надій?
– Надії ті почезли в тьмі густій.
Отак ішли вони у ніч зимову,
І тільки місяць чув чудну розмову.