Край землі, засипана снігом, з льоду й води,
Жінка біла хижо стоїть.
Їй і досі люди носять жертви –
До легких рук вкладають мертвих:
– У небо зведи!
Посмішка злая:
– Я лише граю, як може – злетить!
А я на порозі стану, руки розкину.
А я на сторожі стану – схоплю, перестріну.
Понад прірвою жінка біла
Закривавлені очі закрила
Новому з смертних:
– Спи! Вже спиш?
В спину штовхає. З краю в безкрає.
– Може й злетиш!