Розплітає печаль свою косу важку.
Горобина червоно прощається з літом.
І під сонцем дощами серпневими вмитими
Розплітає печаль свою косу важку.

Тільки небо замріло урочо, –
Волохата і синя тінь...
Гостролистого клена барокко, –
Голубінь і глибінь...

Білі птиці блукають по жовтім піску,
Білі хмари блукають по синьому світу.
Розплітає печаль свою косу важку,
Горобина червона прощається з літом.

І під небо піднесені руки,
І під серцем гойднувся жаль,
Поламалися крила розлуки,
Засміялась печаль...